Згідно ст. 170 СК України при відібранні дитини від батьків без позбавлення батьківських прав, суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків тільки у випадках, коли батьки ухиляються від виконання своїх батьківських обов’язків, жорстоко поводяться з дитиною, є хронічними алкоголіками або наркоманами чи вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

У статті 6 Декларації прав дитини прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.

Приймаючи рішення про місце проживання дитини суд повинен діяти виключно в її інтересах.

Відповідно до ч.2 ст. 160 СК місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно ст.161 СК, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди

щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до ст.159 СК України у разі, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

0 голосів